А гетьман оцеї купи —
Тімонель із Каркахони“.
І пішов наш лицар купу
Імен, гербів і країв
Вичисляти; Панса слухав,
Обзирався — і не бачив.
„Пане! — скрикнув він нарешті. —
Де у біса ті герої,
Велетні, і зброї, й ге́рби?
Я не бачу нічогісько!“
„Як то? — мовив Дон Кіхот. —
Чи ж не чуєш: сурми грають,
Коні ржуть, кітли гукають,
Барабани торохтять?“
„Я лиш чую, — мовив Санчо, —
Як блеють ягнята й вівці,
Дзвонять дзвоники на шиях,
Туцкаються барани“.
Так воно й було на ділі.
Ті два війська — то були
Дві овечі турми, — Санчо
Аж тепер це розглядів.
„Боягуз ти, любий Санчо, —
Мовив лицар, — це лиш страх
Перед битвою два війська
В барани тобі змінив.
„Та сиди ось тут! Я сам
Кинуся в ту битву люту.
Меч мій вистарчить, щоб славу,
На наш бік перехилить…
