„Є дочка у нього гарна.
Аліфанфарон доконче
Хтів її за жінку взяти,
Та Пента́полін не дав.
«Відречися Магомета,
Попали Коран фальшивий,
То тоді дочку дістанеш»,
Так казав Пентаполін“.
„Добре мав! — озвався Санчо. —
Отакому пану, певно,
І допомогти не жаль!“
„Так і зробимо! — рік лицар. —
„Та ми їдьмо на цей горбик,
Щоб докладно озирнути
Армії обі й лицарство,
Що надходить в їх рядах“.
Стали. Курява страшенна
Все змагалась, наближалась;
Нічогісінько крізь неї
Видіти не мож було.
Та в уяві Дон Кіхота
Все снувався безконечний
Ряд героїв — в тім тумані
Він побачив їх усіх.
„Глянь, о Санчо, онде лицар
В жовтій зброї, це Лоркалько, —
А тамтой в плащі зеленім —
Міколембо це страшний.
„Онде велетень могучий
Брандабарабан з Боліша,
