Пражить сонце, як найняте,
Утруджені і нещасні,
По безлюднім шляху їдуть
Санчо Панса й Дон Кіхот.
Аж нараз знялась на шля̀ху
Перед ними величезна
Курява, мов сіра хмара,
Валом по степу лягла.
„Санчо, друже! — скрикнув лицар. —
Ось талан наш, наше щастя!
Бачиш, військо величезне
Виступає проти нас!“
„Пане, гляньте, — мовив Санчо, —
Онде є, мабуть, і друге!“
І вказав на другу хмару,
Що наближувалась збоку.
„Так і є! — промовив лицар. —
Це два війська, два ворожі,
Тут на битву виступають.
О, я знаю, знаю їх!
„Глянь, ось проти нас надходить
Аліфанфарон-поганєць,
Цар остро́ва Тапробани,
І з ним тридцять шість язик[1].
„А це з боку йде з ним биться
Цар Пента́полін, володар
Гарамантів — християнську
Він релігію держить.
