І він сміло вхо́пив горщик,
Духом випив аж до дна.
Ой, та швидко неборака
Світ весь і бальзам прокляв.
Як почав той вар огидний
В животі його лоточить,
Нудить, мучить і млоїти —
То він з болю вивсь, як в'юн.
Почало щось підступати
То під серце, то під горло,
Так що Санчо справді думав,
Що вже смерть його прийшла.
„Санчо, синку! — мовив лицар,
За чоло його держачи. —
Що з тобою? Ой, а може,
Це тому, що ти не лицар?“
„Горе мому всьому роду! —
Зойкнув Санчо. — Ви ж це знали,
Що цей вар лиш для лица́рів,
То пощо ж мені дали?“
Та в тій хвилі вже бальзам
Переміг натуру Санча,
І експльозія страшенна
Все нутро його стрясла.
Довгий був, страшенний вибух
І не покріпив він Санча,
Але змучив так, що, бідний,
Ледве на ногах державсь.
Та не ждалось Дон Кіхоту.
Сам він осідлав коняку,
