Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 8. Абу Касимові капці (1956).djvu/288

Як шурне у чисте поле,
Тільки порох закуривсь.

Швидко здибав свого фратра,
Що, відсапавшись, край жита
Ждав, що далі з того буде, —
Аж розплакались оба́.

„Фратер, що за біс якийсь
Учепився нас? — промовив
Перший. — Що було з тобою?
Він не вбив тебе? Пустив?“

„За гріхи це наші, брате, —
Мовив другий, цокотячи
Із переляку зубами, —
Смерть зирнула в очі нам!“

І оба́ христитись стали
І молитись та зо страхом,
З каяттям у манастир свій
Манівцями поплелись.

 

XIV

 

„Радуйтесь, прекрасні дами, —
Мовив тим часо̀м наш лицар,
Наблизи́вшись до коляси, —
Ви тепер свобідні вже.

„Чорна шайка та злодійська,
Що вас силоміць везла
На затрату, перхла в поле,
Мо̀їм списом поражена.