Усміхнувсь на цюю мову Лицар. Та що ніч запала, То вони під дубом в полі Розложились на нічліг. Санчо повечеряв добре І побулькотів з барильця, Ллє лицар, Дульчінею Споминаючи, не спав. Так скінчився день той славний, Що імена Дон Кіхота Й Санчо Панси по вік вічний В людській пам'яті вписав.
Дон Кіхот і Санчо Панса, Вставши не зовсім то й рано, Поснідавши, що там мали, Рушили на битий шлях. „Тут, небоже Санчо, буде Нам пригод, мов бобу в місі! — Мовив радісно наш лицар, Підганяючи коня. — „Тільки, знаєш, як до бою З лицарем яким я стану, — Ти шануй лицарський звичай, Помагать мені не смій. „Інша річ, якби на мене Деякі драби напали, Хлопи, слуги, голодранці, — Тут до бою й ти спіши!“
