„Він позавидів мені
Слави й світлої побіди
І тих велетнів поганих
В вітряки перемінив.
„Але жди ти, поганине!
Всі твої чортівські штуки
Я своїм мечем могучим
На капусту посічу!“
„Все це зробить Бог, як знає“,
Мовив Санчо і, піднявши
Лицаря й коня на ноги,
Сісти лицарю поміг.
Наче кучма на п'яниці,
Так наба́кир славний лицар
На коні сидів, аж Санчо
Запитав, що це йому?
„Та болить, небоже Санчо, —
Мовив лицар, — та в лицарстві
Не ведесь так, щоб жалітись,
Коли що в кого болить“.
„Га, як так, — промовив Санчо, —
То нехай! Хоч я волів би,
Щоб ви жалувались, пане,
Як чого вам не стає.
„Бо про себе я скажу вам,
Що не думаю держатись
Цих звичаїв: як щонебудь, —
Буду йойкать і кричать“.
