Слуги пішки йшли з бичами,
А купці тряслись на мулах.
Звільна, тихо йшла ватага
Десь на ярмарок, мабуть.
Але лицар наш подумав,
Що й вони пригод шукають;
Ось він став серед дороги
І „до штурму“ знизив спис.
„Стійте! — крикнув він щосили, —
Світ увесь най зупини́ться!
Кроку я не дам зробити
Жадному, хто зараз тут
„Не признасть і не присягне,
Що нема в ціло̀му світі
Кращої цариці й дами,
Як з Тобозо Дульчінея!“
Зупинились подорожні,
Бачуть: лицар у залізі,
З мови видно, що безумний…
Ось один і запитав:
„Пане лицарю, не маєм
Чести знати вашу даму.
Покажіть нам цю красуню,
Покажіть її з лиця.
„А коли вона так гарна,
Як ви мовите, то радо
Ми признаєм і присягнем,
Як це вам на щось потрібно“.
„Маловіри! — крикнув лицар. —
Що ж була б вам за заслуга
