Того лицаря шукати, Щоб тобі цей біль злизав!“ І пішов мужик, а хлопець, З болю стогнучи, зібрався В путь, щоб лицаря шукати, Що мав біль його помстить. Так то наш преславний лицар Боронив святу невинність, Так поборював неправду, Людську кривду направляв!
„Понад всі дівчата в світі Ти тепер найщасливіша, О прекрасна Дульчінеє! — Бубонів собі під ніс. — „Бо ж тобі судила доля Власть над першим з-між лицарства, Над преславним Дон Кіхотом, Що поборює все зло!“ Так бурчав собі наш лицар, Плетучись безлюдним шляхом, Аж нараз напроти нього Їде купочка людей. Це купці були з Толедо; Маврітанські парасолі Над собою розіп'яли, З ними з десять слуг було.
