Хтів поїхать“, думав лицар.
Втім „Ай-ай! Ай-ай!“ почув.
Крик плачливий і болющий
Доходи́в з ліска праворуч.
„Га, невинність там мордують!“
Муркнув лицар Дон Кіхот.
Зараз гатьта взяв коняку
Та й в лісок на крик поїхав.
Недалеко й їхать мусив,
Швидко ось що він уздрів:
Хлоп сорочку зняв з хлопчини,
Прив'язав його до бука
Та й ременем б'є по плечах,
Аж довкола ляск іде.
Б'є та й все приповідає:
„А пильнуй худоби, драбе!“
Хлопець — добрий вже підпасич —
Лебедить: „Ой-ой, пустіть!“
Як побачив це наш лицар,
Крикнув грізно: „Га, тиране!
Ось ти як невинність мучиш!
Боронись, бо смерть твоя!“
Хлоп, уздрівши над собою
Дивовижнеє страшило
На коні, в залізних бляхах,
Думав: „Смерть моя прийшла!“
І тривожно відмовляє:
„Пане, се не є невинність,
Це Андрійко, мій підпасич,
Пренедбалий та пустий.
