А тим часом — був це липень —
Сонце пражить, мов найняте,
Бачиться, могло б і мозок
Висушити в голові.
А довкола рівне поле,
Ні села, ні хат не видно,
Ні душі нема живої —
Сумно Росінант плетесь.
Лицар вже десятим потом
Обливаєсь, із гостинця
Курява його обсіла,
Та й у животі бурчить.
Аж надвечір показалась
Ветха корчма край дороги, —
Зміркував наш лицар зараз,
Що це пишний замок був!
Перед корчмою на призьбі
Подорожні дві дівчині,
Що в Севілью в найми їдуть
І тут на ніч припинились.
Зміркував наш лицар зараз,
Що це, певно, дві княгині,
А погоничі, що там же
Годували своїх мулів —
Що це знатні джури їх.
Дуже врадувався лицар,
Став при вході та й чекає,
Поки в замку ріг затрубить,
Гостеві подасть привіт.
Втім тру-тру! нараз почулось —
Це свинар гнав свині з ріпи
