Та, крім того, ще одного
Потребує всякий лицар
По лицарському звичаю,
Про який у книгах пишуть, —
Потребує лицар дами,
У котрій би закохався,
Щоб в ім'я її боротись,
Їй здобути славу й честь.
Він без дами — борщ без сала,
Хліб без соли, гла без уха,
Бо лицарство без любови —
То немов горіх-свистун.
Десять день ходив наш лицар
І шукав такої дами,
І зітхав, і так балакав:
„Боже, як то буде гарно,
„Як прийде́ до мої дами —
Велетень Каракулямбро,
Цар острова Маліндрани[1],
І такі слова рече:
«Препрославлена госпо̀же!
Вірний наш великославний
Лицар Дон Кіхот у бою
Збив мене й сюди прислав».
„Лиш кого б то в біса вибрать
Дамою свойого серця?“
Довго мучився наш лицар,
Поки врешті не знайшов.
