Простий чоловік, звичайний
Трибунал якийсь потайний
Носить у душі раз в раз:
Чи що зробить, чи що скаже,
Вже його сумління враже
Гнобить, мучить кожний час.
Царському слузі чудово!
Кожне діло, кожне слово,
Кожний поступ — не його.
Все він робить по наказу,
Волі власної ні разу
Не потрібно до того́.
І спокійний. Кажуть дерти,
Бити, мучити до смерти, —
Він усе зробив — і прав!
Ще й заслугу з того має:
Вірно службу відбуває,
Як цареві присягав.
От в такім то обичаю,
В мундуровім тихім раю
Опинився наш Бассім.
Казка тут його лишає,
Та мені щось шепче, шпає:
«Ладно це, та не зовсім!»
І почав я міркувати,
По історіях шукати,
Поки не набрів на шлях:
Що з Бассімом далі сталось
І чи любо там здихалось
На халіфових хлібах.
Ось що каже літописець:
Був нещасний рік і місяць,
День, сотворений на страх.
Коли в серце Ер-Рашіду
