Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 8. Абу Касимові капці (1956).djvu/214

Сво́го дивного меча.
Коли винний ти, то з бука
Станесь острая шаблюка,
Голову знесе з плеча».

Регіт, сміх… Осман хапає,
Знов із піхви добуває —
Бук пальмовий. Регіт, сміх…

Халіф

«Га, невинен! Та ось кара:

Будеш в мене за більдара,
Поки літ подовжить Біг».

 

ЕПІЛОГ

 

— І кінець? Велика ласка! —
Що ж, брати́! Арабська казка
Так, як і рутенський дух,
Кращого кінця не знає,
Як коли героя впхає
В мундир, поміж царських слуг.

Ах, бо ж люба річ служити!
Му́ндир так вигідно шитий,
Пенсія так точно йде!
А ще почесті й гонори,
Хліб готовий до комори,
Ще й авансик далі жде.

Ах, як любо буть льояльним,
Над добром радіть загальним,
Знавши, що воно й твоє!
Але що найкраща новість,
Так це те, що чисту совість
Служба царськая дає.