Це ж загиблиця моя!
І не то що з кістьми, з салом,
Але з стидом і скандалом
Пропадати мушу я!
«Таж як буде цар питати:
«Як зовешся?» — то брехати
Неможливо! «Я Бассім,
Я коваль», — скажу… О Боже!
А він скаже: «Гей, небоже,
А чого ти вліз в мій дім?»
«Ну, пропасти, то пропасти, —
Але скажуть: «Може, красти
Ти у царський дім заліз?»
Господи! Подай підмогу!
Відверни ще цю тривогу, —
То піду спасаться в ліс».
Ось вже ближче, ближче проба…
А халіф усе спідлоба
На Бассіма погляда
Так аж душиться зо сміху
І сердечну має втіху,
Що така йому біда.
Вже останнього між всіма
Розпитав і на Бассіма
Спокійнісенько кивнув.
Та цей бідний неборака
Став затявся, мов ломака,
Наче сам себе забув.
Халіф
«Гей, більдаре, що так тужиш?
Як зовешся? Довго служиш?
Скільки маєш ти платні?»
Знов Бассім стоїть, як ступа!
