«О, хвалити Бога! —
Купець промовля. —
От такий достаток
Гідний короля!
У такім достатку дай Бог тобі жити!
Він душу підносить, тілу дає сити,
Очі звеселя!»
І прийнявся їсти
Преспокійно всмак,
А як наситився,
То промовив так:
«Хвала Господеві, господарю слава».
А султан візиру: «Це погана справа!
Так не йде ніяк!
«Мудро він говорить,
За що ж його бить?
А я конче мушу
Свій ляпа̀с помстить.
Як мені не знайдеш доброї причини,
То от тобі слово: ще цеї години
Підеш в землю гнить».
Рік візир: «Як встанеш
Від вечері, вмить
Дай рушник і воду
Йо́му руки вмить.
Він опресь: «Це ж честь вже маю завелику…»
Ти тоді щосили трахни його в пику:
«Не вам мене вчить».
На розумну раду
Тут пристав султан:
Гостю по вечері
Дав рушник і дзбан.
О, спасибі, пане! — мовив гість і вмився. —
