«Пане, певно го́стей
Ждеш ти більше ще?»
«Ні, — купець відмовив, — я не жду нікого».
«То хто ж для трьох людей страв смачних так много
Варить і пече?
Тут купець із місця
Схо́пився нараз,
Трахнув султано́ві
Прегіркий ляпа́с.
«Чи ж я тобі, друже, велю все те з'їсти?
Заживай, що воля, про решту не бійсь ти!
Так ведеться в нас».
Аж свічки заблисли
Султанові з віч.
Каже до візира:
«Справедлива річ!
Я спитав нечемно!.. Мусиш пригадати,
Як би йому чемно той ляпа́с віддати
Хоч на другу ніч!»
«Пане — відмовляє
Султану візир, —
Запроси на завтра
Ти його в свій двір
І застав вечерю ще більшу й смачнішу,
А як він здивуєсь, ще йому острішу
Заушку відмір».
На розумну раду
Тут султан пристав
І купця на завтра
К со́бі запрохав.
Надійшов купчина. Цар до столу просить…
Цар дав знак, і служба носить, носить, носить —
Аж тисячу страв.
