Халіф
«Справді, так воно достоту!
Аж збудив ти в мні охоту
Ще й цю ніч до нього йти:
Цьо́го тура у берлозі,
В такій прикрості й тривозі,
Хоч разок підстерегти!»
Джіафар
«О володарю всіх вірних!
Хай тобі з скарбниць безмірних
Все добро дає аллах!
Та прошу тебе з сльозами:
Не йди більш до тої ями!
Не наводь на мене страх!
«Бо коли цей розбишака,
Грубіян і забіяка
У добрі таке нам товк,
То чого ж від нього ждати,
Коли буде злий, завзятий
І голодний, наче вовк?»
Халіф
«Все це так, візире любий,
Та я не боюся згуби,
А бажання не дріма,
Ну-ко, все зладь до дороги,
Це тобі наказ мій строгий,
Сперечатися дарма».
Джіафар
«То бодай, мій світлий царю,
Нині не ходім без дару.
Адже тямиш, вчора він
Нас як скупарів неславив.
Варто взяти дещо страви
Й занести там на поклін».
