«Кепсько йшли діла в цім тижні…
Не платять довгів ті ближні,
Що ще винні за товар…
Будь мені святим, блаженним,
Підожди з довгом казенним
І прийми цей бідний дар.
«Ось тобі мішок цукриння,
Пастала́, кеба́б, варення —
Це для діточок твоїх.
А ось двадцять драхм в паперці
Не відкинь, май Бога в серці!
Бідним вигодить не гріх».
Ну, цей тон Бассіму любий!
Та проте, віддувши губи,
Він поважно мовив: «Гум!
Діло, братіку, казенне!
Не залежить це від мене.
Може вийти з того глум».
Та проте, поміркувавши,
Він сказав немов ласкавше:
«Щирий муж ти, що й казать!
Ну, візьму цей страх на себе,
Вигоджу тобі в потребі,
Тільки ти себе не зрадь.
«Нині-завтра ти з квартири,
Тиждень, два, чи три, чи штири
В місто, брате, не виходь,
А вже там я так покру́чу,
Що твій довг із книг істручу
І замажу — дасть Господь».
Так з Отманом поладнавши
І даруночки прийнявши,
Відійшов Бассім домів.
«Я Бассім! Бог дбав за мене,
