Рівно з псом мене цінуєш, —
Жаль тяжкий мене візьме».
Бассім
«Гов, мій друже чесний-годний:
Хоч і як я неголодний,
Тобі жалю не завдам.
Даром Божим не згордую,
І тебе як слід шаную
І люблю — побачиш сам».
Розіслав Бассім сервету,
Взявсь до пляцків, до шербету;
До цукрів, до конфітур, —
Їсть і п'є, змітає живо,
А Отман на теє диво
Погляда й стоїть, як мур.
«Боже! це якась облуда!
Він, здається, і верблюда
З костомахами би зжер!
Треба швидше міркувати,
Як його з своєї хати
Випровадити тепер!»
Він до склепу сво́го скочив,
У мішочок натолочив
Конфітур сухих, цукрів,
У папі́рець завиває
Двадцять драхм і поспішає
До Бассіма, аж упрів.
«Пане, — мовить, — капітане!
Будь ім'я моє погане,
Як неправда є цьому!
Хоч печи мене, дри шкіру,
А п'ять тисяч драхм на віру
Я нізвідки не візьму.
