Пішки йти? Ara! Як возний?
Він тепера пан вельможний.
«Гей, осла сюди!» гукнув.
І погонич, що на площі
Із ослом стояв, чимборше
До услуг йому чкурнув.
У Багдаді, хто не мусив
Пішки йти, той омнібусів,
Ані фякрів не дістав,
А лиш крикнув до віконця,
Мав осла і ще й погонця,
Що провадив і свистав.
Погонич
«Де поїдем, прошу пана?»
Бассім
«До цукорника Отмана.,
Знаєш, де його шукать?»
Погонич
«О, хай тільки пан сідають!
Його всі тут в місті знають, —
Відси вуличок зо п'ять».
На ослячій худобині,
Мов стіг сіна на драбині,
Гордо їде наш Бассім,
Аж до самої цукорні,
Де Отман сидів проворний,
Позір даючи за всім.
«Тут Отманові пороги?»
Закричав Бассім з дороги,
Не злізаючи з осла.
«Тут», сказав Отман, хитнувся,
Але з місця не рухнувся,
Річ мов не про нього йшла.
