«Добре сину, — мовив каді[1], —
Твоїй службі всі ми раді,
А від нинішнього дня
Ти декрет одержиш, сину,
І тобі о половину
Вища признаєсь платня».
Возний відійшов від сто́лу,
Другий став до протоколу,
І так далі по черзі.
А Бассім стоїть, стовпіє,
З цеї ха́лепи не вміє
Викрутитись наборзі.
«Ну, а ти! — суддя до нього
Мовив, та Бассім нічого
Не почув і не відрік. —
Гей ти! — крикнув голосніше
Каді, — приступи но ближче!
Хто ти? Що за чоловік?»
Бассім
«Я… Бассім… Бассім-коваль».
Суддя
«Ти коваль? То чом шустваль,
Молот і кліщі покинув?
Пощо возного вдаєш?
І чи довго зістаєш
В урядовій службі, сину?»
Бассім
«В службі — в службі відучора.
Але в мене служба скора…
В мене мудра голова…
Возним, кадім, адвокатом
