Бассім
«Говори хоч двадцять штири!
Ми ж нічого не згубили,
Перед нами не горить».
Швець
«Вірте! — все, що жінка клепче,
Це сліпа їй заздрість шепче.
Бачте, вчора пізно вніч
Я в сусіди загулявся,
Потім там обночувався, —
Відси й вийшла вся та річ.
«Та кленуся бородою:
Задобрю і заспокою
Я її не в довгий час;
Хай лише переспимося,
То і перепросимося,
І не буде звади в нас.
«Тож прошу, мій пане милий,
Видай присуд справедливий!»
«Що за присуд?» рік Бассім.
Швець
«Дар візьми від мене, мо́лю,
І пусти мене на волю, —
Буде краще нам усім.
«Вечером домів я ве́рну,
Свою жіночку химерну
Приголублю, обійму;
Та тепер як зла, то в суді
Стану я в такій паскуді,
Що суддя замкне в тюрму».
