Тож як знаєш, так нас праж!»
Слуги в пишному убранню
Самого халіфа баню
Зачинили передвсім
І царицину в тій хвилі,
Джіафарову забили
Й ту, де працював Бассім.
А хазяїн тої бані,
Вчувши царське приказання,
Став мов курка під дощем:
«Три дні свято примусове!
От нещастя нам готове, —
Живи тепер самим борщем!”
Банники ж в недовгій хвилі
Круг Каледа обступили
Та й давай його шпилять:
«Цей Бассім — то друг твій, бачся.
Він приніс нам те нещастя.
Як ти смів його прийнять?»
Поки там змагались різно,
Аж Бассім, уставши пізно
Від нічних своїх утіх,
Звивши, мов яке точило,
Свій фарту́х, і щітку, й мило,
Суне і сопе, як міх.
Він до бані знай простує,
А що сталось, не міркує,
Лиш під ніс гуде жуком:
«Хай там світ увесь валиться,
Я не буду тим журиться, —
Буду жити баннико́м».
Ось край бані він на сквері.
Бач, заперті в бані двері,
