вірування: доки від цього листа чути її перфуму, доти я певний, що вона живе, і значить, доти можу надіятися, що вона ще верне до мене.
Я розгорнув листок, писаний дуже гарним жіночим почерком на моднім перед десятьма роками листовім папері, і прочитав ось що:
«Дорогий мій Fidelio! Пора нам розійтися. Я їду, куди кличе мене доля. Не сердься, що виїжджаю без прощання. Вір мені, так буде ліпше. І не винувать мене, що користуюся грішми, які ти подарував мені. Беру їх як доказ твоєї любови. Я дала тобі за них те, що могла дати на разі, і вважаю себе на далі твоєю довжницею. Надіюся, що прийде ще час мені поквитувати тебе[1]. Вірю в твою вірність і щирість, що ти не обвинуватиш і не будеш пошукувати мене. Це зрештою і не придалось би ні на що. А тепер слухай моєї ради. Вертай назад до свого рідного краю. Кінчи студії, здобувай собі життьове становище. І доки у тебе в душі не вигасне спомин про мене, не забувай хоч до року написати мені пару слів на адресу: A. Z. № 12. Wien VIII, poste restante. Як живеш, чим займаєшся, чи жонатий, чуєш, це доконче, і яка твоя адреса. Чи дістанеш коли яку відповідь від мене, чи ні, а ти не забудь написати. Це потрібно. А тепер бувай здоров! Ти спиш солодко. Цілую тебе в чоло. Твоя Киценька.
P. S. Наш готелевий рахунок я вирівняла. Тобі на дорогу й на перші потреби
- ↑ Розплатитися з тобою.
