Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 5. Оповідання (1956).djvu/127

Цю сторінку схвалено

Дай їм рівнопросвітність, коли для них усяка просвіта, всяка наука, це тільки окремий рід туалети, спорт, спосіб приманити спеціяльного роду женихів.

Певно, бувають виємки. Виємкам усяка свобода. Але тягти весь загал жіноцтва, особливо того ситого та вбраного та виперфумованого до вищої науки, це цілковита страта часу й засобів.

Ну, та годі! Що це я в антифемінізм забігаю? Нехай би почули це наші фанатики поступовства, то то би мені було! Чоловік найменше розуміє жарту в таких речах, які найменше розуміє.

А ми все таки послухаймо сповіді нашої сойки з Порт-Артура.

 

 

«Ах та сцена, та сцена, остання сцена нашого спільного побуту!

Тямиш її, Массіно? В мене вона досі мов жива в пам'яті.

Татко від'їхав до Львова і мав вернути пізно вночі. Ти по цілоденній праці над якоюсь книжкою в своїй лісовій хатчині над вечір прийшов до нас. Ми пили чай, я, ти і пан Генрись, молодий татків практикант, прийнятий місяць перед тим.

Тямиш його? Хлопець ледве 26-літній, рум'яний, ніжний як панночка. Так мало говорив у товаристві… Рум'янівся при кожнім натяку на любов та на жіночий рід. Працював так пильно в татковій канцелярії. Був такий тихий, слухняний, такий делікатний та чемний у поводженню… Тямиш його, Массіно?