Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 11. Повісті (1960).djvu/339

Цю сторінку схвалено

що діло піде погано, і аж одебелів. А Гутак осміхався. «Нічо, — каже, — нічо, куме Хохлачику! Ту вільно кождому говорити, що на ум прийде! Нічо, говоріт здорові дальше! Я вам лиш хотів сказати, що Орину Задоріжну я сплатив з її грунту при свідках, по праву. Ну, а з тими колесами, то вже там бог нас святий розсудит, — він усьо знає, чия правда, а чия кривда». Гутак сказав тото і відійшов. Хохлачик, бідолаха, стояв, мов опарений. Він знав Гутака не віднині і дуже добре розумів, що то значить така ласкава бесіда. О, Гутак лютий на нього, то певно. І не такий він, щоби борзо забув уразу, щоби дарував її. Знав Хохлачик добре, що стань Гутак війтом, йому прийдеться перетерпіти не одну нужду, сли навіть не згибати. «От, бідна буде жінка та й тота дівчище нещаслива!» — зітхнув жалібно. А далі отямився. «Е, що, поставив-ємся раз до біди рогами, то вже ж їй заду не покажу! Що буде, то буде, в тім Божа воля!» Він оглянувся довкола себе, але коло нього не було нікого. Посумнів якось, — звичайне, маркітно йому стало, — та й загубився межи людьми.

Тимчасом сонічко вже геть-геть хилилося з полудня. Рідкі сиваві хмари гусли над западом, холодний вогкий вітрець зачав повівати. Панотець Атаназій, пообідавши гарненько у себе дома, убрали нову реверенду і біло-синій обойчик, взяли у руку свою сріблом ковану тростину і поволі, осторожно стали крутою стежечкою сходити долі крутим горбом, на котрого вершку красувалася резиденція, а боком на відсонні молодий, густий та добірний садок і пасіка. Немало зачудувалися наші гідні-поважні громадяни, коли побачили, що панотець, перебравшися через вигідний перелаз, просто ідуть до них. Панотець, відколи настали в Нагуєвичах, ніколи й не погадали занятися якими-годі громадськими виборами. А тепер що за диво? Підійшли ід зборові, поздоровили громаду, та й так ласкаво всміхаючись і почали: «А що, парафіяни, ви вже згодилися, кого маєте вибирати?» — «От, от, потроха!» — далося чути кілька голосів, а хтось із дальших як стій і вирвався: «Та що, — каже, — хіба виберем назад Чаплю! Кого нам гіднішого шукати?»

— І то добре, чому ні, і то добре! — приговорювали спроволока панотець. — Максим Чапля чесний чоловік, нема що казати, — чому ні? Ну, а як же ж, а прийметься Максим Чапля ще уряду на другі три роки? Як?