— Держіться мене, щоб ви не згубилися, бо тут між бочками без світла можна заблудити, — сказав сторож.
Калинович ухопив його за плече, і так ішли досить довго цим темним підземеллям, в якім тільки тут і там, мов сірі плямки, мигали малі, загратовані віконця.
— Ми дійшли до мети! — сказав сторож, задержуючись в найдальшім і, як здавалось, найтемнішім куті. — Тут будете безпечні. Прошу тільки добре схилитись і за мною!
І, схилившись удвоє, сторож уліз в якусь ніби нору, ніби фрамугу, вибиту в стіні. Від льоху замикала ту нору стіна величезної дубової бочки, що лежала на двох грубих балках. Це бочка сама займала цілий відділ льоху, але тепер була порожня, заслонюючи собою одно віконце. Одначе саме з боку віконця в її величезнім дні вибита була одна дошка знизу, а одна згори, так, що з цієї сторони, доступної лише через вищезгадану фрамугу, можна було дістатися до середини бочки, мало що менше широкої, ніж маленька темна кімнатка. До цієї саме криївки впровадив сторож Калиновича й дівчину, яку він врятував.
— Тут можете, панство, бути безпечні хоча б і тиждень, доки все не втихомириться, — сказав сторож, укладаючи дівчину в кут бочки. — Я зараз принесу вам сюди пару подушок, води і ще там чого, що буде під рукою, то ми очутимо її, а й з'їсти, може, щось найдеться.
— Пане, — відітхнувши трохи після стількох сильних і незвичайних зворушень, промовив дрижачим голосом Калинович і стиснув щиро обома руками руку милосердного сторожа, — пане, Пан Біг зослав нам вас у хвилині найстрашнішої небезпеки, в хвилині розпуки. Чим я віддячуся вам за стільки доброти?
— Е, що там говорити! — сказав сторож. — Тепер така пора, що людина мусить людині помагати. Адже я через віконце над брамою бачив і чув, як вас хвалили за те, що ви вирвали цю дівчину з найстрашнішого огню. І думаю собі: а що ж я маю бути гірший від вас?
І після тих слів чесний чоловік чим швидше відійшов, лишаючи Калиновича сам на сам з дівчиною, яку він врятував. Через вибиту з дна бочки вгорі дошку падали з льохового віконця до середини бочки слабі відблиски сонячного світла. При цім блідавім блиску міг Калинович перший раз трохи
