а нині найгірше. Дай собі з тим спокій, бо справді і люди тебе зненавидять, і пан гордуватиме тобою. Адже ти бачив, не хотів тобі руки подати, пішов, не прощавшися. Ну, се була хвиля роздразнення; надіюся, що його сердитість швидко мине. Треба справді по змозі прислужитися йому. Доберу добрих способів, аби розмовитися з тим Дум'яком і виложити йому на розум, щоб не робив дурниці з тою панною. А там уже побачимо.
Отак був о. Квінтіліан приготований на прихід Дум'яка. Сходячи до передпокою, де по звичаю чекали селяни, що приходили до панотця за ділом, він удав здивованого, побачивши тут Дум'яка з його сватами.
— Ой, ти тут, Костю! А ти чого до мене?
Дум'як підійшов, поцілував його в руку і промовив:
— Хочу дати на заповіді.
— Женишся?
— Так, єгомосць.
— А з ким, рад би я знати?
— Та єгомосць знають її: Галя Суботівна.
— Що, що, що? Галя… яка Галя?
— Нашого вельможного дідича донька.
— Ти що, здурів? Що ти говориш?
— Що єгомосць чують.
— Як то, вона, панянка, мала б іти за тебе, простого хлопа?
— Що ж, єгомосць, що кому судилося, те й буде.
— Ні, се не може бути. І вона годиться на се?
— Зараз тут прийде, можуть єгомосць саму запитати.
— Запитаю, запитаю. А її родичі?
— Мати благословила нас.
— А батько?
— Згодився, хоч і не благословив. Що ж, його річ.
— Без батькового благословенства? Чи чував хто таке? Се ж не може бути! Я не маю права шлюбу дати.
— То вже як єгомостева воля. А я чув, що часом дають шлюб і таким паннам, що без батькової і материної волі втекли з дому. От у нашого сусіднього дідича Коритовського таке було. Та єгомосць се ліпше знають.
— Що мене те обходить! То вони собі в латинськім обряді, їм усе вільно. А нам, у нашім святім гречесько-кафтоличе-
