весела та свобідна, і Шнайдер мав час поволі прийти до себе. Все вкріпляло його в тій думці, що ані Владко, ані Регіна ні про що не знають, тим більше, що з бігу розмови довідався, що обоє прибули «на свіже повітря» з нагоди свого шлюбу. Це зробило його сміливим до такої міри, що й він сам почав мішатися до розмови і склав побажання новоженцям.
Та не довгою була його радість. Коли йшли на нічліг, шепнув йому Владко до вуха:
— Пане Шнайдер, ви ошуканець! Знаю про все і тішуся, що вас догнав. Суд також розшукує вас. Добраніч вам! Завтра поговоримо докладніше і думаю, що ви схочете щиріше говорити, ніж у Дрогобичі!
Але на другий день Шнайдер зник, тільки вікно своєї спальні лишив відчинене. Владко, зробивши це відкриття, зараз удався до Ступосянського і вияснив йому характер своєї знайомості з Шнайдером, повідомляючи рівночасно про його втечу. Дідусь засміявся добродушно.
— Ну, ну, добродію, — сказав він, — не турбуйсь його втечею. Далеко забігти він не потрапить. Від самого початку підозрівав я, що він має щось на сумлінні, особливо з тієї причини, що так сильно добивався провідників за угорську границю. Я й дав моїм людям інструкції. Не бійтесь, не втече! Хіба бажав би просто йти в пащеку ведмедям.
І дійсно, не вспіла ще хазяйка подати на стіл кави, коли слуги, яких вислав Ступосянський, припровадили Шнайдера, мокрого, заболоченого й змерзлого: знайшли його півмилі за селом, як він ходив здовж Сяна, через який не мав способу переправитись, щоб удатися стежками й горами до граничного села Волосате, де міг би був знайти провідника до Угорщини. Прийнято його байдуже, лише старий Ступосянський сказав жартівливо:
— Ну, ну, пане Шнайдер, сідайте до снідання! І так веліли ви нам довго ждати. А потім поговоримо!
Не довге було й говорення по тому. Владко ясно та зв'язно вияснив Шнайдерові ситуацію і жадав від нього зараз виплатити належну суму. Шнайдер заклинався, що в усім своїм маєтку не має такої суми, що бориславські жиди надули його, мало що не ограбували.
— В такім разі я буду змушений зараз віддати вас судові, —
