зірок на далекім, далекім небі. Що йому до них? Що їм до нього?..
— Прошу пана редактора, буде який рукопис від пана редактора до завтрішнього числа? — запитав один із співробітників, відчиняючи двері.
— Ні, — відповів непритомно Начко, але нараз немов пробудився зо сну й запитав:
— А є хлопець із друкарні?
— Є, пане редакторе.
— Добре, нехай зажде хвилинку, зараз буде рукопис.
І з очима, нерухомо впертими в один пункт, він почав думати, а нарешті звільна великими буквами написав на чвертці паперу оці слова: «Усім тим, що в святім гніві й обуренні від місяця були ласкаві плювати нам в очі й обкидати нас болотом, заявляємо, що вони мали повну слушність і що наша поведінка дійсно була безцільною, дурною і підлою. Отже, припиняючи скомпромітоване нами самовільно видавництво «Gońc-а», те лиш одно признаємо, щоб сповнити обов'язок сумління, і просимо у наших приятелів вибачення. Нехай наш відстрашаючий приклад буде для інших наукою витривалості й постійності в раз прийнятім спасеннім напрямку».
Цей рукопис, єдиний в своїм роді, впав, мов бомба, до редакційного бюро, сіючи переполох і тривогу. Співробітники сиділи зі здивованими обличчями і поглядали один на одного, немовби хто їм усім нараз дав по лиці. Раптом відчинилися двері кабінету і звільна, хистким кроком, з похиленою вниз головою, увійшов Начко і, опершись обома руками об стіл та не підводячи оцей, сказав глухим, розбитим голосом:
— Дякую вам за дотеперішню допомогу! Прошу вас, нехай кожний напише собі рахунок аж до кінця місяця, пан адміністратор виплатить. Пане адміністраторе!
Адміністратор вийшов із своєї клітки, де сидів схилений над рахунковими книжками, біля великої вогнетривалої каси.
— Чого пан редактор бажають?
— Сьогодні, пане, скінчимо нашу роботу. Повиплачуйте цим панам до кінця місяця! Зробіть також свій рахунок до кінця чвертьріччя і виплатіть собі. Всім службовцям так само. Впишіть це до книг, а потім складіть книжки до каси, замкніть її й віддайте ключі мені!
Все це сказано було поволі, хоча слабим, але рівним і рі-
