Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 11. Повісті (1960).djvu/144

Цю сторінку схвалено

прямку, погамовання тону, а саме його статті, писані найголосніше, характеризують напрямок часопису. Та ні! Було б підло збочити з вибраного шляху, тим більше, що це не може бути її справжнім домаганням. А якщо навіть, то й це ще нічого не значить!

— Розуміється, що даю! — сказав Начко рішуче. — Будьте ласкаві приймати приходячих, щоб вони не перешкоджали мені, я за годину буду готов.

Співробітник пішов, забравши газети, а Начко лишився сам. Хвилину ще він ходив по кімнаті, але його думка, сильним зусиллям волі скерована в інший бік, працювала вже над укладанням нового розділу статті про класову політику галицької шляхти. Сів нарешті, і з блискавичною швидкістю полетіло перо по папері, заповнюючи вузькі паски рівним, чистим письмом, без перекреслень і поправок. Начко писав без перерв, і під час писання одного речення друге вже укладалося й заокруглювалося в голові та плило під перо зовсім готове. Під впливом великого нервового роздратування пам'ять, бистрість комбінації й аналізу набрали сили ясновидності. Множество фактів, мов рої бджіл, пересувались перед очима його душі, пов'язані між собою незчисленними нитками, таємничі вузли й комплікації яких ставали перед ним у вражаючій виразності. Часами, коли рука охлявала, він затримувався на хвилину і на клаптику паперу, що лежав обік, нотував думки й комбінації, які насувались йому під час писання і які треба було використати й розвинути щойно в продовженні розвідки. Часами знову переривав, щоб заглянути до давніших нотаток, або до принесених книжок. Ніколи не шукав у них довго, всюди йшов напевняка, маючи в голові ясне виображення сторони і навіть рядка, де була потрібна для нього цитата. За годину ціла купка довгих і вузьких пасків була записана: розділ, призначений на сьогодні, був скінчений. Начко встав з крісла, хистким кроком поступив до софи в протилежнім куті кімнати і кинувся на неї в повній знемозі. Холодний піт покривав його чоло, обличчя було страшно бліде, руки тремтіли, лиш очі горіли дивним, гарячковим блиском. Кождий розділ його праці коштував йому страшно багато, зворушував до глибини всю його істоту і вичерпував його силу так, що він мусив з півгодини відпочивати майже в повнім остовпінні, доки міг потроху прийти до себе.