Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 11. Повісті (1960).djvu/124

Цю сторінку схвалено

в живій розмові з своїм vis-á-vis, яку вона неохоче переривала при відповідній команді аранжера. Начко мусив опертись об колону, щоб не впасти від цього виду, і під час усього танцю не спускав очей з цієї пари. Владко поводився з нею вільно, без тіні боготворення, але з тією вишуканою чемністю й увагою, яка завсіди характеризувала його. Навпаки, Регіна сама досить очевидно вирізняла його з-поміж інших мужчин, і коли химерні фігури кадрилі веліли їй подавати руку іншому мужчині, зараз легка хмарка зависала на її чолі, — вона відповідала коротко, коли партнер що заговорював до неї.

— Вередлива, розпещена дитина! — вирішив Начко, але й ця гадка не принесла йому спокою. Його думка зараз знайшла другий кінець цього кия. «Незіпсована, здорова натура, не вміє маскувати своїх симпатій, ні антипатій». І бідний Начко почував себе сто раз нещасливішим, ніж перед тим, сто раз зривався з місця, щоб утікати від цього виду, і все лишався на місці, не можучи відірвати очей від неї.

Нарешті скінчилася кадриль. Владко відвів Регіну на її місце і хвилину ще схилений перед нею, очевидно, задивившись у ці чудові очі, моментальний блиск яких очарував Начка, стояв, розмовляв, жартував. Сміялись обоє, сміялась Мільця, що сиділа обік, лише Начко стояв оддалік, темний, мов чорна хмара, палаючи заздрістю і злістю, проклинаючи себе, брата, Регіну і весь світ.

Нарешті Владко вклонився паням і відійшов. Як яструб на свою добич, так рвучко кинувся за ним Начко, розштовхуючи всіх, що стояли йому на дорозі. Догнав його коло самих дверей буфету і, стиснувши рукою, мов кліщами, за плече, сказав різким, з трудом гамованим голосом:

— Владку, ходім звідсіль! Ходім додому!

Своїм спокійним, веселим і задоволеним поглядом змірив Владко схвильовану до глибини постать брата.

— Що тобі? — запитав. — Чи не хорий?

— Ні! Але ходімо звідсіль! — повторив Начко, — ходімо додому!

— Чи ти здурів? — сказав Владко. — Ти, мабуть, занадто розігрівся в танці. Ходи, випий коньяку і не марудься! Зараз починається друга кадриль. А я тут познайомився з однією панночкою, — кажу тобі, елегантна дівчина. Знаєш, сестріниця цієї пані Дреліхової. Вона недавно сюди приїхала. Скінчила