Був тут собі в нашому селі Іван, парубчак здоровий і вродливий, але такий лінивий, такий лінивий, що нехай Бог боронить. Так і прозвали його Іван Лінюх.
Щоправда, лінивство його багато де в чому неподібне було до мойого або твойого лінивства, шановний читачу, і коли б нам прийшлося щодня зробити хоч половину тої роботи, яку звичайно робив Іван Лінюх, то без сумніву нам би здалося, що ми зробили бодай половину мітологічних Геркулесових робот. Іван уставав геть-геть перед сходом сонця, кормив, поїв і чистив худобу, клепав косу, в'язав льон, косив, молотив, рубав дрова, що аж іскри скакали, молов зерно на ручних жорнах, двигав тягарі, різав січку, носив воду з річки, одним словом робив тисячі тих важких, а ненастанних праць, що становлять зміст хлопського[1] «життя». Від рана до ночі все на ногах,
- ↑ Хлоп, хлопський — в Галичині те саме, що селянин, селянський.
