того молодого чоловіка, з котрим… котрого… про котрого він згадував при обіді.
Кров ударила Целі до голови.
— І ви зараз увірили, що я маю з ним якісь ближчі зносини — скрикнула вона. — Фе, пане доктор, стидайтеся!
— Що ж, хіба в тім було би що злого? Пан Стоколоса чоловік здібний і симпатичний, не вважаючи на свою… комічну поверховність.
— І не вважаючи на це, мені до нього зовсім байдуже.
— А прецінь же ви, пані, кореспондуєте з ним.
— Помиляєтеся, пане. Я одержала від нього пару листів, це правда, але на жадний не дала йому відповіді.
— Ну, так! Візьмем так, писаної відповіді ви йому не дали, але усну.
— Пане доктор! — скрикнула Целя прикрим, болючим голосом.
— Але ж прошу пані, аджеж і це не було би ніяким злочином.
— Але коли було б фактом, то я би з тим не крилася.
— Га, то перепрошую! Нехай пані перейдуть до другого пункту, коли ласка.
— Ні, пане, дарую вам другий пункт, — сказала Целя з досадою.
— Ов, пані вже й гніваються на мене, — сказав доктор. — Може кажете йти геть?
— Але, сидіть, сидіть! Хто вам сказав, що я гніваюся? — поспішно сказала Целя.
— Ну, спасибі за дозвіл! А що до другого пункту, то я можу пані відповісти на нього і без питання. Пані хотіли
