здоровішою, поважнішою, задоволеною. Прийду зі служби, з'їм обід, часом передрімаюся трохи, читаю, піду на лекцію, і так минає день за днем. І я щаслива, бо не вважаючи на ту ніби неволю, а властиво на ті тісно означені рями, в яких обертається моє життя, я чую себе незалежною, чую, що жию власною працею, що не впадаю нікому тягарем, не дбаю ні про чию ласку.
— Крім якоїсь там Грозицької, якогось там Вимазаля, Долєжаля і тим подібних бюрових молів, — злобно докинув доктор.
— Ні, прошу пана, я й про їх ласку не дбаю, бо знаю, що коли сповню добре свій обов'язок, то ніхто мені нічого не зробить. Я від них не залежу, а що стараюся жити з ними в згоді й гармонії, то вже така моя натура. Волю для святого супокою не одне й притерпіти, особливо коли ходить о дрібниці і о речі, в яких я сама не певна, чи моя правда. Але ж це, прошу пана, звичайні недогоди людського життя, а не тільки нашої служби.
Говорячи це Целя впала в запал, оживилася незвичайно; видно було, що слова плили їй з серця. Чи то сумерки, що залягали по вулицях, слабо тільки розсвічувані газовими лямпами, чи свіже вечірнє повітря, чи спокійний тон доктора додали їй такої смілости, — досить, що доктор ніколи ще не бачив її такою оживленою, як тепер. І ніколи ще вона не видалася йому такою чаруючою, гарною, як у тій хвилі, хоч він тільки в неясних зарисах міг бачити її лице, що паленіло ніжним рум'янцем.
