Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 1. Оповідання (1956).djvu/243

Цю сторінку схвалено

що головна річ. Про маєток йому байдуже, маєток він має в голові й руках. Волить розірвати ті вузли, в які й так його, майже без його волі, вплутано. На ухо признався Целі, що його наречена молодша від нього тільки двома роками, а для панночки це вік дуже вже поважний. Впрочім разить його в його нареченої брак усякої думки про життя, його задачі й обов'язки. Жінка, яка ні про що не думає крім строїв й розривок, яка не здужає стояти сама на власних ногах, жити в разі потреби власним промислом і власною працею, така жінка в наших часах і в родиннім життю не сповнить свого призначення. Бо яке ж вона виховання зуміє дати своїм дітям? Яким способом зможе піддержати мужа в хвилях сумніву і знесилля? А маєток, хоч би й найбільший, нікого не забезпечить ані від сумнівів, гризот і знесилля, ані навіть від матеріяльної нужди.

Слова плили в доктора гладко, плавно, мов журкотячий потік, а кожне слово з дивним якимось нагоном[1] влучало в груди бідної дівчини. Що це таке було в них, що так бентежило і тривожило її, але заразом прошибало якоюсь радісною дрожжю? Аджеж нічого тут не говорено під її адресом, а особа, що дала причину до тих звірювань, була їй зовсім чужа і незнайома!..

Правда, доктор висловляв ясно і докладно багато таких думок, до яких і вона сама дійшла дорогою досвіду і власної мізкової праці, але чому ж то ті думки,

  1. Нагін — натиск.