|
Се душі, які ангел привіз до чистилища. Полишені самі на березї вони не знають, куди повернути ся, а побачивши Вірґілїя й Данта обертають ся до них із просьбою показати їм дорогу. Вірґілїй відповів, що й вони оба не тутешнї, та дістали ся на се місце такою важкою дорогою, що тепер знайти вхід на гору покаяня їм видаєть ся чистою іграшкою. Побачивши, що один із їх розмівників живий, бо дихає, душі здивували ся й поблїдли, та цїкаво заглядали в його лице, а одна протисла ся до нього й обняла його; він мав охоту обняти ту душу, та тричі налапав лише саме повітрє. Тїнь усміхнула ся на сей вид; се був знайомий Дантів, співак Казелля, що уложив музику до деяких Дантових пісень. Він оповідає Дантови про свою смерть у однім манастирі при устю Тибру, а Данте просить його:
„Коли тобі яка нова заповідь |
- ↑ Amor, che nella mente me ragiona — перший рядок Дантової канцони, пор. висше ст. 111