68
гасли, лиця блїдли, по під очима виступали синї насмуги. Та музика не втихала, свавільні тони так і дригали в ногах, помости грали від тупотїня і короткі, горячі співанки вили ся над юрбою як ластівки над буйною нивою.
— Дружбо-о-о! — залунав із хати голос старости.
Дружба задиханий, заточуючи ся мов пяний, ставив ся перед столом.
— А що я тобі велїв? — гукнув староста грізно.
— Забув, пане старосто.
— А бачиш, дївкам голови закручуєш, тай сам закрутив ся. Не тямиш про перші півнї?
— Тямлю, пане старосто.
— А не чув півня?
— Не чув, пане старосто.
— Ну, певно, ти би тепер і гармати не чув, як би тобі над вухом вистрілила. Ідиж і зараз зупини музику. Годї танцювати! Кождий до дому і ти зараз лягай і спи, бо в тебе завтра тяжка служба. Зрозумів?
— Зрозумів, пане старосто! — сказав дружба цїлуючи його в руку, обернув ся і вийшов із хати. За мінуту всї гуки та звуки затихли, юрба без гомону розійшла ся, кому куди слїд і Думячишина оселя задрімала.
А другого дня, в недїлю, скоро засвитало, вже староста і дружба були на ногах, уже почали з'їжджати ся бояри на конях, в червоних шапках, при пистолетах. Стара Думячиха почастувавши їх як належало, стала виряжати їх до двора по молоду. Староста й Кость Думяк на вороних конях, уквітчаних і перевязаних червоними попругами, станули на чолї походу; дружби на так само оздоблених конях кінчили поїзд і він рушив з подвіря парами-парами, поки не простяг ся на шляху довгою, ріжноцьвітною та переважно червоною гадюкою. За ними плила тужлива пісня свашок:
Ой полем, полем виноградом |