29
— За свинопаса, — знов понуро втрутив Думяк.
— Все одно, — мовив пан, — але все таки можеш сказати, що я старав ся бути для всїх селян батьком і добродїєм.
— О так, таким батьком, що за чуба торгає та по плечах буком пише, і таким добродїєм, що аж сльози в очах ставали.
— Заслїпила вас злість.
— Чого нас мала заслїпити? Яких ви нас виховали, таких маєте. Не подивуйте!
Пан помовчав хвилю похитуюючи головою. Його іронїчний настрій якось против його волї розвіяв ся і він почав з людьми говорити „від серця.“
— А все таки можете сказати, що я для вас не був злим паном. Інші гірші бували. Чи одного то з вас я поратував у тяжкім припадку, чи одному я на переднівку і хлїбом і грішми й худобою вигодив? Гріх добро забувати.
— Ми були ваша челядь, ваша тягла худоба, і ще до того був цїсарський припис — ратувати мужиків, аби вдержати їх у такім станї, щоб могли відбувати свої повинности.
— І то признайте, що з під моєї власти вийшли ви одні заможними, инші троха біднїйшими, а нїхто не вийшов голїруч.
— Окрім тих, що з голоду розбрили ся в сьвіт та ококрім тих комірників, яких намножило ся в селї за час вашого панованя в троє.
— Плодюча голота! — буркнув пан. — Але з моєї причини анї одна родина не змарнувала ся. Бачите і не заперечите того. А тепер менї такі збитки робите. На роботу анї руш, торік менї половина врожаю через вас пропала. Ще й злодїїв менї на двір спроваджуєте, стежки їм показуєте.
— Сего нам пан доси не доказали, — застеріг ся Чапля. — Просимо нас не помовляти о таке, в чім ми зовсїм невинні!
— А чорт його знає, хто тут винен! Але я маю жаль до вас, до всїх вас, до цїлої громади. Яж Русин, я ваш брат, мій дїд був попом у селї і не вашою кривдою, а з наполєонівської війни доробив ся стілько, що купив отсе село. Я нераз докоряв сам собі, що мушу жити в тих проклятих панщизняних відносинах і потїшав себе надїєю, що як панщина буде скасована, то житиму з вами як з добрими сусїдами.