95
Та о скілько візита в француській віллї дала повну сатїсфакцію його зацїкавленю і переконала його, що дочка в своїм листї говорила повну правду, о стілько його прибутє до ґрафського налацу і сама поява дочки значно розчарували його. Палац був значно занедбаний і обшарпаний, видно, що дуже слабо дбали про його удержанє. Натомісь дочка замісь траґічного настрою вибігла на зустріч батькови весела, щебетлива як пташка, в повнім розцвітї своєї краси, немов би на її душі не було нїякої траґедії.
Женя привитала батька весело, впровадила до своїх покоїв, розпорядилась у кухнї та в пивницї, заглянула й до стайнї, де вже стояла батькова четверня, а потім мов на крилах влетїла до покою, де сидїв батько і переглядав малюнки.
— Спасибі вам, таточку, що приїхали! — заговорила вона своїм чистим голосом, мов у срібний дзвінок задзвонила. — Та я не чекала вашого приїзду і тимчасом погодила ся з мужем.
— Ти з ним? — протяжно і недовірливо запитав пан Субота.
— Так. З ким же иншим мінї й годити ся?
— Алеж він так страшно знущав ся над тобою!
— Що було, те минуло, — щебетала панї Женя, мов непамятлива пташка. — Він тепер поправив ся.
— Ха, ха, ха! — у весь голос зареготав ся пан Субота. — Поправив ся! Бачив я вчора на влясні очи, як він поправив ся! Нївроку йому!
— Що, — скрикнула панї Женя ще веселїйше, — ви були може в француській вілї?
— Авжеж був. І підробленим ключем брагу відчинив, і від гайдуків револьвером боронив ся, та про те застав їх усїх серед найкращої забави. Тьфу на їх голови! Досить було одної хвилини, щоб оглянути їх усїх у найінтімнїйших позах і відвернутись і плюнути з обридженя. Та я не плюнув, а привитав пана ґрафа, я віддалив ся не ждучи навіть їх відповіди.
Женя розреготала ся своєю чергою.
— Щож, се нїчого не вадить, що бачили на власні очи. Я не бачила нїколи, але наслухала ся від нього доволї. Та все се швидко змінить ся. Зрештою я вдячна тим дамам і поси-