— Баба погана, баба злодійка! лепетали діти.
— А гостинця взяли од баби, ще й бабу лаєте, сказала Кайдашиха и заплакала.
Мотря вискочила с хати, пооднімала од дітей бублики та й кинула собакам.
— Чи ти людина, чи ти звірюка, сказала Кайдашиха, втераючи слёзи.
Того таки дня Мотрин старший хлопець напився Мелашчиним кухлем води коло Мелашчиноі діжки, бо в сінях стояло дві діжки з водою: Мотрина по один бік, Мелашчина по другий. Малий хлопець, не розбіраючи материнського погляду на право власности, вхопив кухоль с тієі діжки, що стояла до ёго близче, але якось не вдержав кухля в руках, впустив та й розбив.
Кайдашиха вискочила с хати и наробила шелесту.
— Бач, иродова душе! вчила дітей мене лаяти, а твоі діти міні шкоду роблять, крикнула Кайдашиха до Мотрі в двері: йди лишень сюда та подивись!
Мотря вискочила с хати й подивилась. Черепки лежали долі, а хлопець стояв, засунувши пальці в рот и схиливши винну голову.
Кайдашиха, недовго думавши, вхопила кухоль з Мотриноі діжки та хрёп ним об землю.
— Оце чорт ёго й видав! Старе як мале! зовсім баба з глузду зъіхала. Що вам дитина заподіяла? крикнула Мотря.
— Твоі діти такі зміюки, як и ти. Наплодили вовчинят, то не пускай іх до моєі діжки.
— То сховайте свою діжку в пазуху, а кухля міні купіть, бо ви не дитина, сказала Мотря.
— Овва! гаращо роспустила своіх дітей, як зіньських щенят. Не діждеш, сказала Кайдашиха.
— Коли так, то я й вам віддячу! сказала Мотря.
С тими словами вона побігла в Лавронову хату, вхопила с полиці горшка и хрепнула ним об землю. Мелашка й Лаврін тільки роти пороздявляли.
Мотря вибігла с хати. Мелашка за нею.
— Коли так, то й зугарна до московськоі закуциі, закричала Кайдашиха, як несамовита, вбігла в Мотрину хату, вхопила с припічка здорову макітру, та хрёп нею об землю.
Карпо схопився з лави. Ёму здалося, що мати з ума зійшла.
— О стонадьцять чортів вам з Мелашкою разом! За таку макітру я знаю, як вам віддячити, закричала Мотря, бліда, як
