Хай звільняють! Вони ж ладні зіпхнути всіх небританців. Ну, що ж, хай зіпхнуть! Я сам з охотою покину цю собачу роботу. Аджеж так, хлопці?
Вартові несміливо посміхались до ображеного начальника
Нарешті, поліція рушила до трапу. Насамперед зійшли шлюпники. Перед сходом Мустафа наблизився до мене й тихо проказав:
— Good-bye![1]
Потім наблизився, нахилився до вуха й квапливо додав пошепки: — Русія гут, Арабка — гут. Інгліш офіцер не гут. Проказавши це як таємницю, він побіг до трапа.
Звільнений від поліції, знов увійшовши в свої трудові рамки (радреспубліка в мініатюрі), „Курск“ увійшов у води Червоного моря.
Спека Суезького каналу проти спеки Червоного моря здавалася приємною прохолодою.
Назустріч з Червоного моря пливла, разом з тимрявою, виснажлива, суха задуха. В каюті не можна було заснути, тіло вкривалося липким солоним потом, голову тривожили важкі сни. Для машинної команди починався найтяжчий перехід: Суез — Перім.
Опівночі другої доби пройшли тропік Рака і на ранок пароплав обгорнула просто нестерпна спека. Вона не меншала ні ранком, ні вночі. Пароплав узяв вугілля лише до Періма, і вугільникам у цьому переході доводилося брати решту палива з дальних кутків бункера. Гаряче повітря, змішане з вугільним пилом, тисло на легені, забивала ніздрі й рот. Вентилятори не мали сили остудити гаряче приміщення.
В червонуватім імлистім повітрі просто над головою палало сонце, сповнюючи жаром атмосферу.
Праворуч даленіли присадкуваті жовтогарячі кряжі Сахари. На голих спадистих берегах інколи виринали самотні башти маяків. Важко було уявити там життя людей.
Розпечене повітря нерухомо зависло над морем. Червонувату воду вкривала зморшками підводна течія та в рифах загрозливо ворушилися дрібні хвилі.
- ↑ Гуд-бай — до побачення.
