ОЛЕНА ОГНЕВА,
ГАЛИНА БІЛЕНКО
Після визначних досягнень російської сходознавчої школи, що мали місце на початку XX ст., і потім фізичного знищення її блискучих представників у 30-х pp. XX ст., активізація досліджень буддійського мистецтва стала можливою, значною мірою, завдяки поверненню на Батьківщину Ю. М. Реріха, першою розвідкою якого в галузі тибетології була книга “Тибетський живопис”, надрукована в Парижі 1925 р[1]. В умовах, що склалися в Радянському Союзі наприкінці 50-х pp., Юрій Реріх був чи не єдиним знавцем мистецтва в традиціях північного буддизму, вченим, який поєднував як знання іконографії цього напрямку буддизму, так і живої традиції його існування.
Тому співробітники Ермітажу, музею мистецтв народів Сходу й інших музеїв Радянського Союзу, де зберігалися значні колекції з давньою традицією вивчення, звертались до вченого за допомогою при визначанні малодосліджених або й зовсім невідомих зображень. Не були винятком у цьому і співробітники відділу східного мистецтва Київського музею західного і східного мистецтва. На той час колекція творів північнобуддійської групи налічувала 64 експонати. До неї входили предмети культового живопису (тибетські ікони, або тхангкха), дрібної металевої культової пластики, що надійшли до музею із фондів колишнього церковно-археологічного музею при Київській духовній академії, а також кілька скульптур із зібрання Б. І. Ханенка, засновника музею. Оскільки майже нічого невідомо про Ю. М. Реріха — експерта в галузі буддійського образотворчого мистецтва, вивчення предметів у складі зібрання київського музею, що були ототожнені вченим, становлять особливий інтерес.
1959 р. під час перебування у Києві Ю. М. Реріх, на той час завідуючий відділом історії, релігії та філософії Індії в Інституті сходознавства АН СРСР, відвідує музей і на прохання завідуючого відділом східного мистецтва О. В. Крижицького аналізує твори буддійського мистецтва. Після візуального огляду 23 речей, з яких 12 — твори живопису (т. зв. тхангка, тхангкха, або ікона), дослідник атрибутував їх: датував зображення, локалізував їх за місцем походження, визначав зображені сюжети. За атрибуцією Реріха переважають тхангкха, які датуються XVIII–XIX ст. і походять з Тибету та його районів — північно-східного, Амдо, Кхам і Монголії та Монголії Зовнішньої. Серед зображень представлені найбільш поширені персонажі буддійського пантеону: Будда Шакьямуні (Тибет, XIX ст.; Монголія, XIX ст.); бодхісатви, серед яких Ченрезі (санскр. Авалокіте-
- ↑ Roerich G. N. Tibetan paintings. — Paris, 1925.
