може присмирніють. Треба, щоби знали респект… треба… але культурно. (Входить сотрудник і парох з кімнати, а рівночасно Юрко і чотирох салдатів з сіней).
Комісар: (Кашкету не здіймив, тільки кивнув священикам головою). Здраствуйте! (До Юрка, вказуючи на салдатів). А вони зачим?
Салдат: Мы товарищ комисар, пришли спросить придет-ли завтра отряд наших молотить еврейскую пшеницу?
Комісар: Конечно, придет. А вы, товарищи останете здесь на фольварке, е, е, е,… пильнувать мені стогів, щоби хто снопів не розтягав. А, товарищи, вот что: Зістанете тутечки, ви мені будете потрібні. (До себе). Чудова ідея! (До салдатів). Садитесь, товарищи! (До священиків). Прошу, отці, сідайте, побалакаємо! (З сіней всувається Масненький, глипнув на священиків, усміхнувся і сів біля порога). Ну, так! Перечитаю отцям (добуває з кишені записник), які то ми маємо інформації про вас, бо в нас секретів немає. Отже так: (Читає). „Отець Онуфрій Подільський, парох, вдовець двоє дітей. Чоловік засібний. Народніми справами не займався, не цікавився, прихильник польського уряду, одушевлений буржуйським ладом на світі, особистий друг ґрафа з Миронова. З вдачі аристократ. Покищо не небезпечний”. Чи так?
Парох: Тільки дещо вірно, нетим. Аристократом не можу бути, бо це в нас привилей тільки польської шляхти, нетим. Правда, до ширшої політики не мішався, нетим.
Комісар: А з ґрафом якже воно було? Де ґраф?
Парох: Виїхав ще на два тижні перед вашим приходом, нетим.
Комісар: Шкода! Жалуємо дуже, що не могли блище з паном ґрафом запізнатися, ха, ха!… Та це „єрунда”!… А чому ви так з ним дружили?