Скалки життя/Банда
Пам'ятає комендант Трясогуз, як уперше переховувався він в дерезі, коли отаман Чорний до них навідався. Подряпався так, неначе з котами цілувався.
А Чорний зайшов був тоді до комендатури, — аж там портрети Маркса, Леніна та Шевченка висять. Позирнув люто, плюнув, зняв Тараса й поставив у кутку, лицем до стінки.
Забрав тоді Чорний мануфактуру, що були з міста на прозодежу прислали — й подався. Щасливо обійшлося: тільки одного міліціонера забив та руду Шевчиху зґвалтував. А може й того не було, бо клята баба щось дуже скоро після цього дитя привела. Чи не Кирило-писарчук, кажуть люди, з нею побандитував, а вже на Чорного звернули, щоб старому Шевцеві очі одвести…
Хто його знає, тільки Чорний за кілька місяців іще раз на Підгаєцьку цукроварню завітав. Знов довелося комендантові в рові пересиджувати. Знов батько-отаман у комендатуру зайшов і знов на стінці портрети Маркса, Леніна, а посередині Шевченка побачив. Пхекнув батько-отаман, хитонув докірливо головою й сумно промовив:
— І ти, Тарасе, в комунію втаскався!
Та й пішов цукор грабувати. Підвід двацять вивіз.
А на третій раз инакше скоїлося. Перший прибіг на цукроварню середульший Шевчихин синок, що підпасичем ходив:
— Ой, матінко, бандити в гай на автомобілях приїхали. З рушницями, шаблями… В китицях…
Шевчиха, як була простоволоса, в комендатуру та в крик:
— Ой, рятуйте, знов Чорного лиха година принесла!
— Тю, дурна! Хіба бандити на автомобілях роз'їздять?
Коли в гаю раз — постріли, вдруге — постріли…
Еге-ге! Та й справді біда… Директор із жінкою в льох, бухгалтер старший рачки-рачки та в гарбузіння, адміністрація вся, хто куди, враз ушилася. Один комендант Трясогуз не здрейфив та до телефону в місто:
— Висилайте негайно військо. Бандити з панцерника цукроварню обстрілюють. Ой, ряту…
… як гупне в гаю вибух, аж курява знялася й Трясогуз умить в дерезі опинився. Зібгався їжаком та й труситься, мов цуценя закинуте.
А в місті переполох. Воєнком на коня. В окружкомі паніка (де-ж пак — усього сім верстов до Підгайчого), телефони дзеленчать, по вулицях верхівці скачуть, комсомольці мітинг збирають…
Нарешті вирядили експедицію. Попереду кінних півсотні, далі кулеметів двоє на тачанках, позаду піших чоловік із півтораста набралось. А в місті комсомол озброївся, скрізь на підступах варту порозставив.
Тим часом на узліссі все автомобіль гарчав та часом постріли чути. Кирило-писарчук на горище заводське здерся, так і звідтіль бачив, як бандити по-між деревами перебігали, розстрільною розсипалися. А під великим дубом ніби кулемет на трьохнозі поставили. Пораються коло нього бандити, туди-сюди повертають, — на завод, значить, приціл беруть.
— Ой, аби скорше підмога була. Буде бо духу нам, як тим білим під Перекопом..
А загон міський не квапився. Розвідку вперед вислав. Кінні в обход лісом пішли. Кулемети за горбком сховалися. Бувалий воєнком був, ще за Махном колись гонився. Для спокою в окружком першого рапорта послав:
— Оточую ворога. Жодний живим не вискочить. Готуйте буцигарню для бранців. Скликайте ревтриб. Воєнком Скорохватський.
А в лісі знов як торорохне бомба. Схопили бандити кулемет та кудись на инше місце потаскали.
— В атаку, вперед! — скрикнув воєнком та з шаблюкою наголо до лісу.— Ур-ра! — лава за ним дружньо, а збоку кулемети з тачанок тах-тах-тах, тільки кулі лугом зафьюкали.
Бандити з несподіванки в ліс навтьоки, а звідти кінні назустріч, що обходом були пішли:
— Гей, рубай, не жалій!
Воєнком до кулемета ворожого (бандити з переляку кинули), сам думає:
— Не инакше — орден Червоного прапору зароблю…
Підскочив соколом — та й став стовпом придорожнім:
перед ним стояв на трьохнозі апарат кінематографічний сиротливо. Мало були не повбивали артистів, що сюди картину на зразок „Остапа Бандури“ приїхали тоді знимати.
Отака була банда остання в Підгайчому. Коменданту Трясогузові вона найбільше клопоту завдала, та про це вже нашого воєнкома Скорохватського спитайте.
7/XII — 24(Бувальщина)