Про текст
Назва: Провчили
Записано в: у с. Копанях Гуляйпільського р-ну Запорізької обл.
Дата запису: 1970
Записувач: В. Чабаненко
Записано від: від П. 3. Колісника
Жанр:
Опубліковано в: Савур-могила. Легенди і перекази Нижньої Наддніпрянщини / Упоряд. і авт. приміт. В. А. Чабаненко. — К.: Дніпро, 1990. ISBN 5-308-00577-Х
[[Файл:|300px|безрамки|центр]]


Дехто думає, що село Успенівка Гуляйпільського району назване за храмовим святом. Аж воно зовсім не так. Старі люди з цього приводу ось що розповідають...

У глибоку давнину по річці Янчулі,— а особливо там, де тепер розкинулась Успенівка,— росли дрімучі дубові ліси. Тяглися вони аж до річки Вовчої і ще далі, аж до Самарських пущ. Жили в тих лісах запорожці і всякі бурлаки, що повтікали від панщини з усієї України. А як поділила цариця Катерина козацьку землю й тутешні ліси та угіддя поміж панами, то на Янчулі, недалеко від Гуляйполя, де не взявся якийсь вельможа на прізвище Ус і сказав:

— Віднині це моя земля... І ліси мої! Збудую собі отутечки над річкою палац і заживу, як у раю...

Сказав ото таке Ус і почав закликати до себе на роботу всякий вільний люд, що мешкав у янчульських околицях. Наскликав чимало наймитів та й каже їм:

— Бачите, хлопці, оці дуби-велетні?

— Бачимо,— відказали бурлаки.

— Пиляйте їх та гарненько штабелюйте. Я буду палац будувати... Добряче заплачу, тільки не лінуйтеся!

Послухали люди пана і взялися за роботу. Пиляли кілька днів, а тоді прийшли до Уса по обіцяну плату. Пан же, замість того, щоб розрахуватися із заробітчанами, звелів своїм слугам нацькувати на них собак та ще й насміявся:

— Оце вам, волоцюги, така плата!

Страшенно образилися наймити й вирішили провчити вельможу. Діждалися вони ночі та й пустили все напиляне дерево за водою. Приїхав уранці Ус із Гуляйполя на свій наділ, глянув - нема колод, самі пні навколо. Кричав, сварився, лаявся дука, та все марно. Так і не збудував він дубових хоромів, прийшлося цегляні мурувати. А люди довго з нього сміялися та все казали, що хотів Ус мати палац, а лишився з пнями. Так ото через те, значить, і село, яке згодом на панському займищі виникло, назвали Успенівкою.