Правда (журнал)/V/I/Від Збруча (Букви руські и латинські. Гражданка и скоропись руська)
| Правда. Рочник V. Частина I Від Збруча (Букви руські и латинські. Гражданка и скоропись руська) |
|
|
Від Збруча. (Букви руські и латинські. Гражданка и скоропись руська) Ще завсіди велика часть Поляків не може розстатися з своєю гадкою, щоби Русини покинули гражданку и скоропись и в загалі руські букви, а натомість приняли абецадло латинське, яко алфабет цивілізациі западноі, до которого то раю и покійний „Slowianin“ нас ввести бажав, а Виділ краєвий вводженє лат. абецадла навіть грішми з фонду краєвого попирає: під позорами, що принятє абецадла до руського язика народности руській шкодити не може, на відворот руському язикови в школі и словесности надасть новий жизненний успіх, и що будьто гражданка принесена до нас з Россиі, де она винайдена за Петра Великого и за єго указом заведена зістала.
Не буду входити в те, чи латин. абецадло до духа руського язика відповідне, и чи би оно нам в нашім поступі успіх, чи перешкоду принесло, бо тоі неудобности довели давно инші; я хочу тілько тут кілька слів сказати: чи гражданка и скоропись винайдені в Россиі, и з-відтам до нас принесені?
Що до тоі точки, справді не знати: чи панове Поляки дійсно так мало знають историю, чи може тілько удають, що іі не знають.
История показує, що християнство и просвіта розширялися по полудневих краях, а також и по полудневій Руси, далеко скорше, як по північній. В Кієві доспіло образованє до значного степеня, коли на півночи ледве де-які сліди єго можна було замітити.Звісно також, що враз з християнством получили Русини письмена кирильскі, которих від тисяча літ уживали спокійно. Але скажуть панове Поляки може: то ще не гражданка. На те одвітимо: правда; но в Галичині сохраняються письменні памятники из XIV. столітя, которі доказують, що уже тоді знано заокругляти острі букви кирилиці — и від того-то заокругленя розвилась з часом так звана гражданка, — так що гражданка не єсть нічого иншого, як заокруглена кирилиця.
Перечити тому не хочемо, що за часів Петра Великого могла завестися гражданка в Россиі, але се тикається тільки Россиі, де Петро Вел. був царем від 1689 до 1715 року, коли гражданка далеко скорше в краях полудневих, а именно в наших сторонах, знаходилася.
Хто би хотів заглянути н. пр. до бібліографіі Сопикова, то знайде там записки о литургіконі славянськім з року 1604 и о требнику з року 1606, випечатаних гражданкою в Стратині, округа Бережанського, о которих-то книгах в реченій бібліографіі під Ч. 1472 и 1333 говориться.
Так гражданка перше була в Галичині, як в Россиі. Первенство для-того винайденя гражданки Галичині принадлежало би, а не Россиі.
Есть також фактом историчним, що Петро Великий року 1701 посилав двох молодих людей до Кієва міста, котре було тоді під владінєм польским, и тиі, научившись в тамошній книгопечатни типографськоі штуки, заложили по-тому печатню в Петербурзі и завели тамже віроятно перві привезену з Кієва гражданку, котра в полудневій Руси, як повисше сказано, з-давна знаходилася.
З того слідовало-би, що гражданку могли получити від Русинів Россияне, а не на-відворот.
Сказали ми: „віроятно“, бо пан Тароль, учений Сервиянин, в році 1841 оголосив в „Одесськім Вістнику“, що букви гражданки без сомніня бояри Голицин, Репник и инші, в часі своєi битности в Венециі з-відтам привезли, де ще в році 1662 випечатана була такими буквами гражданськими книжка Посиловича під титлом „О наслажданію духовнім в Венеціи". Теє свідоцтво не супротивляється однакож тому, що ми сказали висше; бо гражданки могли Россияне научитись на полудневій Руси, а черенки купили там, де іх могли дістати.
Так заведенє гражданки в Россиі могло статися з наказу Петра Великого; але певним єсть, що іі ані той царь, ані Россия не винайшли, певним бо також, що гражданка була перше в краях полудневих, а именно в нашій Галичині, як в Россиі. Гражданка за-для-того, повтаряємо, не могла бути з Россиі до нас принесена.
Стілько що до гражданки.
Тепер що до язика-руського и его правописи, обернемося знов до историі, и то до историі польскоі.
Щоби однакож много не говорити, просимо наших панів опікунів взяти до рук историю Литви и Руси, написану через Лєлєвеля (Poznań, u Stefańskiego 1844), де на стороні 169—170 будуть могли вичитати, як слідує:
„Язик руській був говорений зарівно через люд и кляси висші на цілій Руси, як польскій через люд и шляхту в цілій Польщи. Один и другий був письменний; руський давнійше. Кождий з них мав своє власне письмо. Руський не мав такоі перешкоди, яку польский в латині надибував, — а заким той другий почав бути урядово уживаний в праводавстві и канцеляриях, руський теє становище своє удержував з-давна и був разом язиком диплёматичним. В відносинах з Россиєю, Литвою и Польщею писали ним Татаре Перекопські и Волохи Молдавські, а и сама Москва, котра довго єще свого окремішного диялекту не уживала.“
„Коли типографіі настали, двайцять літ перше в Кракові церковним друковано письмом, заким польским. Руський язик у всіх своіх відмінах занятий був литургиєю, диплёмациєю, праводавством, канциляриєю и т. д.“
Отже-ж бачимо, що руський язик був уживаний в диплёмациі, праводавстві, канцеляриях... а в такім злучаю мусів він мати и мав свою скоропись, бо нігде не пишуть так, як друкується.
Що до скорописи руськоі говорить Лєлєвель також на стр. 170 :
„Канцелярия Ягайлонська уформовала красну руську скоропись, и писала нею більше, як язиком польским.“ Звісно, що династия Ягайли до двіста літ в Польщи панувала, и що Жигмонд ІІ, останній король польскій з дому Ягайли, упокоівся року 1572 — отже більше сто літ перед Петром Великим, и що через той час, с. є. за панованя династиі Ягайлонськоі, вже в Польщи руськоі правописи уживано.
Так гражданка и скоропись руська не суть до нас занесені, але се спадьщина по батьках наших, як те посвідчає история.
Но суть у нас многі Поляки, у котрих и свідоцтва историі не стоять нічого; іх упередженя суть сильнійші від фактів историчних. Тиі готові кождого часу заприсягнути слова графа Голієвського, которий сказав в соймі т. р.: „Дотично сего, що говорив посол Качала, що за часів Польщі письмо в руськім язиці уживане було таке, як нині, то мушу тому просто заперечити: в той час писано пол-уставом; гражданка доперва за Петра Великого була утворена.“(!!)
Що розумів граф під словом „пол-уставом", сего він близше не пояснив: видиться, що то аргумент того самого сорта, як аргумент той, що гражданку за Петра Великого утворено.
Против упереджень однакож годі воювати аргументами историі або розуму. Один спосіб був-би, коли-би тиі панове научилися скорописи руськоі, а потому заглянули до давних рукописей руських, хотяй-би в библіотеці Оссолинських, або схотіли потрудитися до архива Бернадинського у Львові: — тоді и пересвідчилися-би они, що якою скорописею пишеться нині, такою и давнійше писано, — а коли єсть яка ріжниця, то не инша, як така, яка заходить межи старим а новим письмом польским. —
Так давнійше, доки в Польщи була свобода, то нікому и на ум не прийшло: руські букви, кирилицю чи гражданку, або скоропись руську польскими заступати буквами; так и довго кріпко стояла єще Польща. Но від-коли почато гонити диссидентів, утискати язик, письмо и обряд руський, — так и Польщі не стало — письмо однак руське до нині єще преці лишилося.
И нині говорять о свободі; а тим-часом раді-би Русинам лат. абецадло накинути, як-би не знали того, що свобода в тім залежить, щоби один народ до справ другого народа, а тим самим и до справ язика и письма, не мішався.
Знаємо те добре, що обряд и букви народности не становлять; но у нас они так тісно з народностею зрослися, що посягательство на обряд або на букви — мусять Русини уважати яко посягательство на свою народность, — и які би не були партиі на Руси, всі они, як один муж, стануть в обороні букв и скорописи руськоі, бо то значить ставати в обороні своєі народности.
А що Виділ краєвий підмагає вводженє лат. абецадла до руського язика грішми з фонда краєвого, то показав він тільки тим: а) що стоіть на парцияльнім становищи, — а разом б) не міг він в гіршім світлі поставити справи тоі, як попираючи Шеховича, котрий у Русинів давно уже всякий потеряв кредит; а так не варто об тім и говорити, а тим менше о теє журитися.
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах.
|