Поезії
Майк Йогансен
Комуна
Комуна
• Інші версії цієї роботи див. Комуна Харків: «Рух», 1933

КОМУНА
Утопічна аґітка

I
Аґітація

 За степ, моє серце,
 Аґітація,
 За море й гори,
 За ліс,
Тільки не за мистецтво для мистецтва
І не за місто для міста.
Ні, не буде смердючого міста, не буде.
 Для кого ця цяця:
Понабивані м'ясом казарми із двору до двору?
 Вийдуть вільні і горді
 На поле люди,
 Радісне радіо
 Загуде з бородатого бору.

1925

 
II
Аґітація

Так, ліси — і такі ж неминучі,
Ще неминучіші, ще буйніші
Сині долини, ще глибші кручі
По земній кулі наше серце напише.

Аеропляни, арцимашини…
— Подорожники. Стежка. Піший.
І ляже в канаву, і снитиме синій
Сон, як і зараз, тільки ще синіший.

1925

 
III
 Гей,

Єднайтесь, пацани усіх країв,
Утріть носи собі й своїм батькам
Ви знаєте серця усіх машин,
Батьки зробили їх
 — й вони коритимуться вам.

Заберете будинки, банки і заводи
Один з вас буде всесвітцику голова
Для себе пристосуєте природу
І язики з'єднаєте
 і створите слова.

І пам'ятайте: є на мапі поле,
де вже зійшов для вас машин посів,
де є вам пристановище і школа
і кінні корпуси учителів.

 
IV
Гей, молоді, не сосюртесь, чуєте,

Й не хвилюйтесь ні в якім разі.

Застроміть два пальці в рота і блюйте,
Поки не виблюєте з себе Азії.

Споживається дев'ять процентів енерґії,
Решту бухкають марно у хмари.
Хочете швидше доскочити черги,
Плюньте на все, займіться турбіною й парою.

 „Учіться, брати мої,
 Думайте, читайте“,
Скоро таке заблимає,
Що тільки ви не завагаєтесь.

1925

 
V
Про хемію

Коли б я був хемік, —
Я б винайшов був такий убійчий газ,
Щоби виздохли чисто останні рештки родимих
І чужих людоїдів, і це в останній раз.

Та я тільки поет. Узяв сірничків коробочок,
Запалюю по одному й кидаю в ноги,
У ніч, у огидну нудоту ночі.
Чи не вдасться мені запалити дороги.

1925

 
VI
Мій любий, мій друже,

Ти, що співатимеш з мене,
Коли буде Комуна,
Коли вже й Комуни не буде…

Тобі понад голови
 Вчених,
 Розумних,
 Марудних
Передаю свою душу.

1925

 
VII
І дівчина — вдень продає насіння,

Вночі віддається солдатам у парку
 (Вона й убралась би, та ех! таке все
 в неї стареньке).
Її син, великий і сильний,
Із вічних законів чудову скрутить цигарку.

І за руку візьме свою убогу неньку,
І поведе з собою у високу залу,
І при фанфарах і сурмах покаже людям стареньку,
Що його народила і тілом своїм годувала.

1925

 
VIII
Дещо вже справдилось…

Збудив залізо: встало і іде,
Ногами потяга переступає степ,
Летить над лісом,
 Шрубом вкручується в плуг
І дзвякає підковою. У рудень рук
Не вистачає на великий вигруз.

Заводить воду у завод,
Засвічує — і от вода горить,
Трубить в турбінах, наливає порт,
Де пароплав на якорі стоїть.

Як літери електрики, як ліхтарі,
Стоять слова над мапою Союзу
І світять. І в льодовий ріг,
В полярне поле увіходять люди.

 
IX
І пише в книгу піль за твором твір

Колишніх і теперішніх пшениць,
На гори сходить і вбачає з гір
Шпилі прийдешніх світових столиць.
Місця високі віддає для міст,
Для рік ревущу позначає путь,

У піскову пустелю тисне ліс
І сонце — у болотну каламуть.

І п'ятикутню в душу вдушує печать,
Де серп і молот тільки древній символ
Прадавніх зброй співають і ячать
— арцимашин забута рима.

То в думання заходить, як гігант,
Що зародився сам із думання й борні,
Не Александер, не Наполеон, не Кант,
А слюсар по ремонту на землі.

 
X
Соціял-зрадники

А ви, під чоботом черви
Рожеві і жовті,
Погасли вам льозунґи,
Заяложено гасла,
Ви, що жовтий червень
Зробили б з червоного жовтня,
Коли б час повернувся назад…
— Ваше заяложене сонце загасло,
Ні перемог, ні зрад.
 Ваших нема.

Над вами віки продзижчали,
Ви живцем в багні зогнили,

Спіть спокійно, сумні генерали,
Світ плюне на ваші могили.

1925

 
XI
Комуна

Коли буде Комуна,
То буде місто, як море, як гори,
Таке біле й таке широке,
І вдень у дванадцять
 Ударять у дзвони,
І підуть люди від праці до моря.

А люди — як поле пісень і пшениці
І білі крила — небесних будівель.
Обличчя — мов сон, чи секунди… чи птиці…
Рудокопи, поети, матроси — лірики моря.

І ти так само її шукатимеш зором,
І серце злезіє зорею — падучого птаха,
Серед сотень і тисяч сліпих — для тебе.
Око в око — солодким жахом.

І під величним вечірнім небом
Пізнає кожен, кого він хоче так ревно,
І от так само десь під самісіньким дахом
Прочитає хтось мій розмір древній.

1923

 
XII
Не журіться, капіталісти!

І збудуємо притулки, і в них генерали,
Хорі на мілітаризм, імперіялісти й інші сифілітики
Матимуть чисто все, що мали,
І щиро гратимуть в карти й політику.

Туди звеземо всіх чисто, грошей,
Акцій, ґарантій, корон і клейнодів
Навалимо гору невимовно хорошу
Для імперіялістів, банкірів і злодіїв.

І до самої своєї славної смерти
Вони в нас житимуть, теплі й розумні;
Щодня доне́схочу пити й жерти,
А по смерті в музей поставимо мумії.

1925

 
XIII
Але попереду розстріляємо…

— Ах, згляньтеся, — благатимете ви
І поцілуєте бійцям запилені халяви
І кульбаба гойдатиме в траві
Без голови стебло — укошене в отаві.

— Ах, згляньтеся. О, жаль! О, жаль! О, жаль!
Все віддамо — лиш подаруйте волю.

— „Ю бет ай шел!“ погодиться коваль.
І розстріляє вас на ґолфовому полі.
З машинами ж управимось сами,
Сами зробили — сами пустимо у хід.
— Машини радо нас послухають, і ми
Новий обточимо і вишліхуєм світ.

1930

 
XIV
Метемфісис

А нас, тих, що знали зарані пісню,
Заспівають у трави, квіти й коріння,
Вітерець хвильовий пролетить і свисне,
Тичину блакитний елан оповине.

Закиває лісними очима сосюра,
І знайдеться десь перекручений корінь,
Такий незграбний, такий чудернацький і бурий,
Що для нього назвищ не стане тих,
Ще раз полізуть в історію
І наречуть йому химерне наймення:
 — Література.

1925

 
XV
Сон

Я станув на горі, і підо мною
Долина вуста вічнії розкрила,

І поточилися блакитні соки,
Де хмари тихо розгортали крила
І надималися летіти у майбутнє
— В обійми вод блакитнооких.

І я простер свої обійми полю
І людям, що колись по нім поспінуть.
І полились поля, яри, дороги,
Порушили на небосхилі стіну,
Переступили синяви пороги…

— Із неминучости пробились в волю.

1925

 
XVI
Машина мріє

Гуркоче, свище і летить
Із краю в край, із краю в край.
Підводиться і падає магніт.

І виринає в пам'яті трамвай,
На повороті хилиться й рипить
І заникає. Виростає гай…

Машина мріє. Хилиться магніт.

1925