Міланський едикт
Володимир Лук'янюк
2016
Джерело: Цей день в історії

13 червня 313 року у Нікомедії оприлюднено едикт імператорів Валерія Ліцинія і Костянтина Великого, яким проголошувалась релігійна терпимість на всій території Римської імперії, традиційне язичництво позбавлялось статусу офіційної релігії і передбачалось повернення християнам всієї власності, яка була у них відібрана під час переслідувань.

Переслідування християн, розпочаті у 250 році за правління імператора Деція, досягли свого апогею при Діоклетіані, який 23 лютого 303 року видав едикт про знищення священних писань, літургійних книг і храмів по всій імперії. Це стало початком гонінь на християн, які тривали і після зречення Діоклетіана та його співправителя Максиміана у 305 році, — їх спадкоємці Галерій та Костанцій Хлор видали власні закони, якими знищили церковну ієрархію і очистили державний апарат та армію від християн, більшість з яких, хоча й формально, але зреклися своєї віри.

Однак через суперечки з питань престолонаслідування у тетрархії гоніння на християн привели до громадянської війни — у 306 році і Костянтин, що успадкував північно-західну частину держави, і Максенцій, який захопив владу у південно-західній частині імперії, щоб здобути прихильність до себе серед населення, зупинили дію едиктів Діоклетіана та Галерія, запропонувавши християнам повне відшкодування втраченого в роки гонінь. Їх боротьба між собою і проти Галерія змусила останнього у 311 році видати т. зв. Нікомедійський едикт, яким дозволялось здійснення християнських обрядів за умови, що віруючі будуть молитись за благополуччя держави та імператора.

Після смерті Галерія Костянтин у 313 році уклав союз з імператором Сходу Валерієм Ліцинієм, за якого видав заміж свою зведену сестру Флавію Юлію, і вже після перемоги над Максенцієм вони уклали т. зв. Медіоланський (Міланський) едикт, який зрівнював у правах всі релігії імперії, позбавляв традиційне римське язичництво статусу офіційної релігії і християнам та християнським громадам поверталась вся їх власність, втрачена під час гонінь, й передбачалась виплата компенсацій з державної казни у разі неможливості це зробити. Лист з текстом Медіоланського едикту був направлений на ім'я губернатора Віфінії і був оприлюднений 13 червня 313 року у столиці Сходу Нікомедії.

Прагнучи утвердитись при владі, Ліциній наказав стратити своїх потенційних конкурентів за престол — синів колишніх імператорів Севера і Галерія, дружину і дочок Діоклетіана, і до 313 року став одноосібним правителем Сходу. Зважаючи на його зростаючу популярність, Костянтин звинувати Ліцинія у прихильності до язичництва, хоча ні один ні другий не були християнами, та змові проти себе і у 314 рокурозпочав проти нього війну, з якої вийшов переможцем через десять років, — 18 вересня 324 року Ліциній був схоплений, вивезений до Салонік, де його за наказом Костянтина було страчено весною наступного року.

У 319 році Костянтин звільнив церкви і клір від податків та громадських повинностей, у 321-у надав церквами право купувати нерухоме майно і володіти ним, а після проголошення 18 версеня 324 року його єдиним правителем Римської імперії Костянтин почав будівництво своєї нової столиці — Нового Риму, — який згодом став носити його ім'я, у 332 році видав едикт про руйнування язичницьких храмів і незадовго до своєї смерті у 337 році приняв християнство.

Ця робота поширюється на умовах ліцензії Creative Commons Attribution-ShareAlike 3.0 Unported (Із зазначенням авторства — поширення на тих самих умовах 3.0 неадаптована), яка дозволяє вільне використання, поширення й створення похідних робіт за умови дотримання і зазначення ліцензії та автора оригінальної роботи..